Який ваш тип?

Єктоморфи: типовий єктоморф – це людина, у якого спостерігається низький рівень фізичної сили й обсягів до тренувань. Як правило, такого роду люди високі й сухорляві, з відносно низьким рівнем підшкірного жиру й невеликими, вузькими костями. Хоча структура їхнього суглобів часто є на перешкоді для силових і енергійних видів спорту, вони проте схильні мати перевагу у вправах на витривалість завдяки типовій підвищеній частці м'язових волокон, що повільно скорочуються. Швидкий обмін речовин, що відбуває в них, найчастіше утрудняє процес нарощування ваги в тому випадку, якщо випливати більше традиційним дієтичним програмам.

Шелдон класифікував єктоморфов як інтровертів, соціально стурбованих індивідуумів, які мають схильність до інтелектуальної праці.

Єндоморфи: єндоморфний тип статури можна розглядати як найменш бажаний із трьох основних типів конституції тіла. Хоча єндоморфи дійсно можуть похвастатися вражаючими розмірами й рівнем фізичної сили, що досягаються в ході тренувань, їм проте доводиться вкрай туго при скиданні зайвої ваги й жиру, а набирають вага вони, навпроти, дуже швидко. Шелдон думав, що представники єндоморфного типу статури більше зосереджені на їжі й задоволеннях, чим на фізичних тренуваннях. Згідно Шелдону, в єндоморфов, як правило, більше весела й добродушна вдача.

Мезоморфи: їх досить часто вважають генетично обдарованими особистостями. Звичайно в них спостерігається низький рівень підшкірного жиру й вражаючу розвиненість м'язів, навіть до початку тренувань. Їх щільна, широка кісткова структура більше прийнятна для побудови м'язів , що забезпечує мезоморфов безперечною перевагою в силових і енергійних видах спорту, таких як футбол, боротьба й Олімпійська важка атлетика. Згідно Шелдону, більшість мезоморфов - дружелюбних, сміливих особистостей з діяльним складом розуму.

Як ви можете собі представити, знахідки Шелдона зазнавали активної критики головним чином тому, що у своїх твердженнях він ґрунтувався переважно лише на візуальному обстеженні фотографій без обліку яких би те не було фізіологічних даних, які могли б підтвердити його спостереження. Багато інших учених затверджували, що кількісні показники стосовно до людської статури не повинні ґрунтуватися на такому швидко мінливому параметрі, як зовнішність. Проте, чи може змінитися структура людського тіла з єндоморфной на єктоморфную, якщо він скине шістнадцять кілограмів? Відповідно до системи Шелдона - можливо. Тому, дослідники зацікавилися тим, щоб погодити тип статури з деякими незмінними фізичними параметрами. У противному випадку, як уже було згадано, що скудно харчується єндоморф може перекочувати в групу єктоморфов, втратившись деякої маси тіла під солодкі наспіви « Sweatin ' to the oldies» Ричарда Симмонса.

Оскільки в системі Шелдона виявилося багато реальних пробілів, два антропометриста (це такий модний термін для позначення вчених, які досліджують розміри й величину тіла) Хит і Картер винайшли систему, більшою мірою науково обґрунтовану, для визначення типів конституції. У їхній системі для визначення ступеня єндоморфности використовувалася величина товщини шкірної складки; до співвідношення висоти й ваги («ваговому показнику») прибігали при вимірі єктоморфности; величину ліктьового суглоба й ширину колінного суглоба поряд з окружністю ікри й руки застосовували для визначення мезоморфности.

Система Хита й Картера послужила гарним досвідом, однак, однаково не досягла своєї мети. Адже дослідники насправді спробували погодити тип статури з реальними анатомічними характеристиками. Однак, так само як і в системі Шелдона, деякі з відібраних ними показників також виявилися змінними ознаками. Допустимо, не зміна росту, але зміна ваги стосовно росту людини безумовно може позначитися на ваговому показнику, так само, як може варіюватися й товщина шкірної складки. Таким чином, незважаючи на те, що система Хита й Картера була до певної міри більше об'єктивна, у ній все-таки було чимало вад. По нашій скромній думці, їм випливало зосередити більше уваги на чомусь більше вузькому, наприклад, на кістковій структурі. На відміну від м'язової й жирової тканини, загальні розміри кісткової структури людини практично не міняються з моменту досягнення зрілості.