Безпрограшна концепція маси

"Болючий" тренінг - річ зовсім необхідна тим, хто хоче "накачати" серйозну "масу".

Як відомо, на певному етапі виконання вправи в м'язі виникає біль - кричущий сигнал про те, що силовий стрес досяг свого максимуму. Культуристи розцінюють біль як вірний симптом повного м'язового виснаження й, як правило, відразу задоволено припиняють сет. Ну а як щодо того, щоб спробувати продовжити вправа й далі, ігноруючи біль? Таке мало кому спадає на думку. Тим часом, біль у м'язі говорить про настання самої продуктивної фази тренінгу.

Допустимо, ви зробили сет підйомів на біцепс. Останнє повторення було, як вам здається, дійсно, останнім. У біцепсах з'явилася гостра, тільки-но стерпний біль. Схоже, ви справді зробили все, що могли.

Немає! Нехай до справи підключиться ваш партнер. З його допомогою ви запросто зможете впоратися ще з парою-трійкою додаткових ФОРСОВАНИХ повторень!

Всі? Знов-таки, немає! Нехай ваш партнер подасть вам штангу у верхню крапку амплітуди, до плечей, і ви здолаєте ще парочку НЕГАТИВНИХ повторень!

От це я й називаю "виявленням схованих резервів". Згадаєте, але ж ви хотіли зупинитися на останнім повторенні сету. Виходить, ви, самі того не знаючи, систематично давали собі потурання на тренуваннях? Що ж, це звичайна історія...

Болю нема чого боятися. Разом з болем від повторення до повторення ростуть ваші шанси на збільшення "маси". Це - безперечний постулат, підтверджений досвідом таких "суперзірок" як Шон Рей, Дориан Ятс, Лу Ферриньо, Арнольд Шварценеггер, та і я сам. Я не назвав багато інших імен тільки тому, що тут їм не вистачило б місця. Всі професійні атлети в наші дні практикують "болючий" тренінг. Будь-який сет у звичному змісті слова для нас - професіоналів - щось начебто розминки перед початком справжньої роботи, що починається з останнім повторенням.

Чи може так тренуватися аматор? Чому б немає? Однак на цьому шляху його чекає чимало підводних каменів.

Перше. Форсовані й негативні повторення доводиться робити, переборюючи найсильніший м'язовий біль, так до того в стані граничної утоми. Все це виключає підконтрольний рух ваги. Культурист намагається перебороти якусь частину траєкторії ривком, ну а це обов'язково травмує зв'язування. Потрібно пам'ятати, що обтяження у фазі "болючого" тренінгу потрібно переміщати підкреслено обережно.

Друге. Швидкий результат, що приходить разом з "болючими" тренуваннями, нерідко породжує в культуриста свого роду ейфорію. Він готовий експлуатувати новий для себе прийом нескінченно, втративши міру. Однак ефективність "болючого" тренінгу - це результат додавання двох різних факторів: інтенсивність і індивідуальної витривалості організму. Якщо перший фактор цілком у владі культуриста, то другий залежить від стажу тренувань, придбаних і успадкованих якостей мускулатури. Культуристові варто уважно стежити за своїм психофізіологічним станом. При перших ознаках перевтоми метод треба кинути!

Варто підкреслити, що "накачування" "сверхмасси" у бодібілдингу всього лише зводиться до пошуків безпечного шляху між підводними каменями "болючого" тренінгу. Хтось виявляється більше щасливим і десятиліттями успішно лавірує між звичайними для професіоналів розривами зв'язувань і обвальним падінням "маси" у результаті перевтоми. Ну а чиясь зірка закочується разом з першою фатальною травмою.

"Болючий" тренінг вимагає колосального внутрішнього потенціалу. Аматорам не варто рвати волосся на голові в сумнівах, є чи подібний потенціал у них. Мова йде не про генетичні переваги. Всі набагато простіше й складніше одночасно.

"Болючий" тренінг - це стрес глобального характеру. Здавалося б, уміння переборювати такий стрес цілком залежить від фізіології. Але ні, стресова витривалість визначається психікою!

Експерименти по вивченню стресу показали, найдужчі напруги проходять безвісти, якщо людина прирікає себе на них свідомо в пориві руху до якоїсь значимої мети. Якщо ж позитивної мотивації ні, стрес обертається хворобами.

"Болючий" тренінг легко дається професіоналам тому, що вони жагуче бажають перемогти. От і вся відповідь.

Розвити в собі подібну мотивацію важко, якщо ставишся до бодібілдингу як до прикладної методики збільшення сили й обсягів мускулатури. "Болючий" тренінг і поверхневе відношення до спорту несумісні. Так що я не ризикну радити свій метод усім аматорами підряд. Якщо культурист береться за "болючі" тренування із простої цікавості, ризик травми й перетренованості занадто великий. Тут саме той випадок, коли ціль не виправдує засобу.

Якщо ж ви все-таки здумаєте спробувати, я рекомендую вам почати із вправ для психіки. Задайте собі питання: навіщо я займаюся бодібілдингом? Якщо ви відповісте "я повинен займатися бодібілдингом, щоб...", значить вам потрібно перетруснути свій внутрішній багаж.

Справа в тому, що бодібілдинг не може служити підпіркою якоїсь третьої мети, що не ставиться до бодібілдингу. Якщо ви розраховуєте "на масу", вам належить ХОТІТИ займатися бодібілдингом. Інакше один раз, коли ви будете ПОВИННІ йти в спортзал, вам ЗАХОЧЕТЬСЯ чогось іншого, наприклад, залишитися будинку й подивитися телевізор. Загальновідомо, емоції рано або пізно беруть гору над боргом. От чому вам так важливо поставити собі на службу найдужчу людську емоцію - БАЖАННЯ. Вдумайтеся, людина споруджує ракети й летить до зірок не тому, що повинен, а тому, що хоче цього...